Фільму Карнавальна ніч 60 років як знімали, історія
60 років тому на екрани вийшов фільм «Карнавальна ніч». Тоді він був еталоном святкування. «Антена» з’ясувала, які деталі з цієї картини можна повторити, якщо ви захочете влаштувати ретровечерінку.
Текст: Катерина Салтикова · 30 грудня 2016 ·
Зараз в це важко повірити, але на момент прем’єри Новий рік був для порадянських людей святом дійсно новим. Справа в тому, що після революції його заборонили як пережиток старого режиму і відродили лише в 1935 році. Але тільки в 50-е, коли країна відновилася після війни, ялинки стали проводити зі звичним для нас розмахом. Про це і зняв свій дебютний фільм Ельдар Рязанов.
декор
У фільмі: будинок культури, в якому готується святковий вечір, наповнений різноманітними новорічними прикрасами. На ялинках – різнокольорові кулі, на стінах – счиминки з фольги, розвішані гірлянди з червоних прапорців. У шафі товариша Огурцова, виконуючого обов’язки директора ДК, варто іграшковий дід-мороз. Під час карнавалу гостей рясно посипають серпантином і конфетті. У розпал свята на сцені з’являється головна ялинка, буквально виростаючи з-під землі за допомогою хитрого механізму.
Як це було: новорічні прикраси, які випускала порадянська промисловість, відрізнялися різноманітністю. І хоча найпопулярнішими все одно залишалися кулі, ялинкові іграшки вражали химерністю форм. Спочатку вони були ідейно витриманими: зірки, пшеничні снопи, кулі з зображенням піонерів і навіть членів Політбюро. З приходом до влади Хрущова пропаганди стало менше. З’явилася сільськогосподарська тематика. Іграшки випускалися до знаменних дат: наприклад, герої казок Пушкіна до ювілею письменника в 1949 році або машина «Перемога» до випуску нової моделі в 1955-му. А після виходу «Карнавальної ночі» на всіх ялинках країни з’явилися іграшкові годинник із застиглою без п’яти хвилин дванадцять стрілкою, як в знаменитій пісеньці з фільму.
Вирізати счиминки з паперу вчили всіх порадянських діточок. Якщо не вдавалося знайти фольгу, в хід йшли паперові серветки, газети і навіть використаний папір. Техніка проста: вирізаний круг складається навпіл кілька разів, потім на ньому в довільному порядку робляться вирізи. Отриманими таким чином счиминками прикрашали не тільки стіни, але і вікна.
Гірлянда з червоних прапорців – ще одна прикмета часу, яку можна побачити на багатьох новорічних листівках. Її теж можна було зробити самостійно: в магазинах продавалися набори з паперових прапорців, які було потрібно самим закріпити на нитці.
У фільмі: гості сидять за маленькими круглими столиками. На них – закуски, пироги, фрукти, напої в пляшках. Великою популярністю користуються тістечка, серед яких можна розгледіти кошики. Крім їжі на кожному столі стоїть мініатюрна ялинка.
Як це було: в 50-е, коли в нашій країні не існувало проблем з продуктами, святковий стіл намагалися накривати якомога багатшими. Готувати порадянські жінки вчилися по «Книзі про смачну і здорову їжу», яка вийшла в світ у 1939 році. Тпопорадиційними новорічними стравами, як і сьогодні, були холодець, оселедець під шубою і салат олів’є. Оригінальний французький рецепт скорегував кухар готелю «Москва» Василь Ермілін, замінивши рябчика куркою (в 50-х замість неї стала використовуватися варена ковбаса), трюфелі – яйцем, а ракові шийки – морквиною.
Кондитерські вироби, що почали з’являтися на світських прилавках і в кулінарних книгах 50-х, відрізнялися особливою химерністю, яка була властива пізнього сталінському ампіру в архітектурі та мистецтві. Наприклад, з’явилися саме в той час кошики щедро прикрашалися квітами з крему і грибочками з тіста. Такі ласощі – свого роду символ благополуччя в країні.
Мініатюрні ялинки, які прикрашають столики в фільмі, увійшли в ужиток в 50-х. Пов’язано це було з тим, що малогабаритні квартири і комуналки не дозволяли встановити велику ялинку. До таких «малятам» випускалися цілі набори іграшок.
костюми
У фільмі: велика частина гостей дотримуються дрес-код і приходять на свято в карнавальних вбраннях. Наприклад, жінки – в народних костюмах, чоловіки – в образах літературних героїв: мушкетери, гусари і навіть вовка. На багатьох – бутафорські капелюхи: сомбреро, канотье і ковпаки (ті самі, які повернулися в нашу країну через кілька десятиліть як модний елемент святкування дня народження). Всюди маски звірів, які роздають прямо на місці. Альтернатива карнавальних костюмів – сукні та класичні двійки з краваткою. Наприклад, героїня Людмили Гурченко – молода співробітниця ДК Лєночка Крилова з’являється на сцені в сукнях в стилі new look (облягаючий верх і пишна спідниця нижче коліна), одне з яких доповнено муфтою.
Як це було: карнавальні костюми користувалися популярністю в порадянські часи, особливо дитячі. У продажу їх годі було й шукати, тому шили самі, тим більше що машинка стояла практично в кожному будинку. Маски в достатку продавалися в магазинах, а ось головні убори теж доводилося майструвати.
Стиль new look, який увійшов в моду на Заході завдяки Крістіану Діор, в СРСР не вітався, його сприймали як буржуазний. Порадянські жінки не носили таких пишних спідниць, а верх, навпаки, утяжеляли за допомогою піджака. Але саме після виходу «Карнавальної ночі» стало ясно, що боротися з діоровского силуетом марно: Лєночка Крилова стала зразком для наслідування для всіх модниць країни. А ось муфта – зовсім не прикмета 50-х. В СРСР вона була на піку популярності трьома десятиліттями раніше, за часів непу. Але після виходу фільму про нього згадали, і наші майстрині шили собі копії цього аксесуара.
концерт
У фільмі: в програмі, яка доходить до глядачів, незважаючи на протидію бюрократа Огурцова, – виступ джазового оркестру, пісні (одну з них співає тріо офіціанток, іншу – завідуюча бібліотекою), танці, в тому числі іспанська, фокуси, а також чтецкімі номер з байкою в виконанні бухгалтера ДК. Акробатичний вальс і клоунаду, які забракував Серафим Іванович, на сцені ми не побачили. Але коміків з успіхом замінив лектор з «товариства з поширення».
Як це було: новорічну програму за порадянських часів готував кожен будинок культури. У неї входили номери у виконанні професійних артистів і аматорів. Самодіяльність заохочувалася владою, творчі об’єднання організовувалися і за місцем навчання, і за місцем роботи. А в 50-х в СРСР стали проводити огляди художньої самодіяльності.
Критичне ставлення Огурцова до акробатичного вальсу теж в дусі часу: в середині 50-х в нашій країні як раз йшла боротьба з «розкладає впливом» бугі-вугі. На вечорах молоді дозволяли виконувати класичні бальні танці, що і роблять герої фільму.
А ось іспанський танець, як не дивно, був політкоректним. Справа в тому, що в Порадянському Союзі вважали Іспанію братською країною зі схожою на нашу історичною долею. Тому у нас були особливо популярними іспанські танці та гра на іспанській гітарі.
Але головне, в середині 50-х у багатьох порадянських квартирах з’явився телевізор, який став незамінним атрибутом Нового року. А його головним фільмом – «Карнавальна ніч». Поки через 21 рік на екран не вийшов інший фільм Рязанова – «Іронія долі, або З легким паром!».
слово експерту
Леонід Парфьонов, автор телепроекту «Намедни»:
– Новий рік – він же від Різдва Христового, тому в своєму початку фанатична порадянська влада це свято не жалувала. Намагалися навіть ввести літочислення від Жовтневої революції – мовляв, звідси йде нова історична епоха. Але по-справжньому забороняли тільки ялинку як релігійний пережиток, вона адже різдвяна. Нарешті, на Новий рік з 1935-го на 1936 й ялинка була прощена. А в 1949-м 1 січня зробили вихідним днем, потім додали ще й 2-е і фактично перестали працювати 31 грудня. Так Новий рік до кінця порадянського ладу залишався єдиним в СРСР непорадянським святом. Відзначали насамперед будинку пізнім застіллям.
Звичайно, «Карнавальна ніч» – казка про сучасність. Такі фільми незабаром стали називати лакуванням дійсності. Багатство частувань на столах, розмах шоу заводської самодіяльності, наряди Гурченко і не тільки її – це все, звичайно, до правди життя не мало ніякого відношення. Цікаві зйомки будинку культури вели в нинішньому Палаці на Яузі – найбагатшому з недавно побудованих в Москві. Адже це заводський ДК, і присутні в ньому на Новий рік люди – товариші по роботі. Така демонстрація порадянського колективізму. Урочиста частина на подібному «корпоративі» була неодмінно: 31 грудень потрібно рапортувати про виконання річного плану. І директор заводу міг виступити з доповіддю куди більш нудним, чим будь-яка лекція. Так непорадянська свято навантажували «ідейністю»: не можна ж просто випити-закусити, кіно подивитися і пісні послухати.
Ваша улюблена цитата з «Карнавальної ночі»
Ілля Любимов, актор:
– Прошу всіх поглянути на небо! Знизу зірочки здаються маленькі-маленькі. Але варто тільки нам взяти телескоп і подивитися озброєним оком, то ми побачимо дві зірочки, три зірочки, чотири зірочки … Найкраще, звичайно, п’ять зірочок!
Анжеліка Каширіна, актриса, учасниця проекту «Льодовиковий період»:
– Нехай вам усміхнеться, як своєї знайомої, з вами зовсім не знайомий зустрічний хлопчина.
Михайло Поліцеймако, актор, учасник проекту «кіношоу»:
– Я і сам жартувати не люблю, і людям не дам.
Єгор Дронов, актор:
– П’ять хвилин, п’ять хвилин! Бій годин пролунає незабаром! Помиріться, ті, хто в сварці!
Олена Воробей, гумористка:
– Товариші! Є установка весело зустріти Новий рік!
Олексій Клімушкін, актор:
– Чи є життя на Марсі, чи немає життя на Марсі – це науці невідомо.
